Ця кімната є найбільшою і найрівнішою у цілому помешканні. Великі вікна на рівні третього поверху виходять на головну парадну вулицю. Через те, що з обох боків поверху до неї прилягають інші покої, її у домашньому лексиконі називали середньою. Хоча коли ми там з братом гралися на постеленому на підлозі старому ліжнику нечисельними забавками – може, три-чотири роки, усі казали на неї забавна. Був також час, коли квартиру поділили і «уплотнили». Кімната отримала номер 12. Кілька років там мешкало совєтське подружжя. Хоч покій був запланований так, що має троє дверей. Одні – з коридору – з матовим шклом.
Мені подобаються знимки з часу мого народження. Там тільки фортеп'ян, Труш, два фотелі, невеликий стіл і багато однакових крісел. Ще тахта з типовими тумбами і велика книжкова шафа. На вікнах тоді ще висіли старі заслони, які намотувалися на бамбукові палиці. У куті під вікном стояло монументальне, але лаконічне бюрко на двох тумбах із шуфлядами. Усі шуфляди зачинялися на ключ. Там ховалися скарби, дива і таємниці.
У другій половині сімдесятих – оскільки кімната найпросторіша – тато вирішив перетворити її на більш-менш сучасну. Фортеп'ян і бюрко забрали до іншої, а у середній з'явилася так звана стінка. Тахта переїхала в інший бік. У ніші стінки (у нас казали на неї «меблі») з'явився телевізор. Фотелі були розміщені так, щоби тато міг собі курити у відчинені дверцята печі, а бабці сходилися вигідно переглядати «аудиції». Зимами на тахті спали приїжджі на зиму. А діти щовечора мостилися на розкладачці. Часом ми бавилися, що то кораблі.
Тато любив наглянцований паркет, і ми всі разом часто ковзалися там на сукняних натирачках. На вікнах з'явилися нові фіранки, але ще довго залишалися цвяшки, на які колись вішали килими для утеплення.
Через якийсь час вікно частково заросло виноградом. Вулиця під вікнами стала пішохідною, і до світел святкових ілюмінацій, через які у певні періоди року в покої було химерно-ясно навіть вночі, додалися гамір і тихі розмови вечірніх і нічних фланерів.
Так собі було, так собі тривало. Дивно, що минуло лише кілька десятиліть, а нічого принципово не змінилося. То перше дивно. А друге – протилежне. Дивно, що лише кілька десятиліть, а вже не можеш пригадати усіх тонкощів поступових дрібних змін.
В кожному разі і салон, і бібліотека, і нічліг. Та тахта з розґаратаними пружинами, шафи, на яких спали різні діти, непередбачувана зміна картин. Секретер, який став майстернею. І ті самі фіранки. Те саме повітря з вулиці крізь фільтр виноградного листя.
За останні майже десять років мала дитина заповнила усі поверхні дуже продуманим хаосом всіляких новочасних дрібних забавок і причандалів. Ще й багатьма різними м'ячами. Тахта, пересунена під вікна вже кілька років тому, перетворилася на найнебезпечніше місце у домі, в разі чого.
А минулої осені у забавній-середній поселився кіт. Він мусить там бути майже цілий час, бо інший – давніший і страшніший – хоче його загризти. Малий котик мусить бавитися на самоті. Тож регулярно і кмітливо розкидає дитячі систематичні ряди забавкових колекцій.
Скоро дитина виросте. Ще скорше коти замиряться. Згодом буде важко згадати весь калейдоскоп дрібних перемін, які нікому, крім цієї кімнати, не надто цікаві.
28.05.2026