E-3 Sentry

E-3 Sentry
Boeing E-3 Sentry (AWACS)
Призначення:	Літак дальнього радіолокаційного виявлення і наведення (AEW&C)
Перший політ:	31 жовтня 1975
Прийнятий на озброєння:	березень 1977
На озброєнні у:	НАТО США Велика Британія Франція Саудівська Аравія
Розробник:	Boeing Defense, Space & Security і Westinghouse Electric
Виробник:	The Boeing Company
Всього збудовано:	68 одиниць усіх модифікацій
Вартість одиниці:	$270 млн (FY 1998) $~590 млн з урахуванням інфляції (станом на 2026 рік)
Модифікації:	E-3А — літаки системи АВАКС НАТО; Е-3B/C/G — модифікації системи АВАКС США; E-3D (E-3AEW.1) — Королівські ПС Великої Британії; E-3F — ПКС Франції
Екіпаж:	17 — 25 осіб
Максимальна швидкість (МШ):	853 км/год
МШ біля землі:	230 км/год
Бойовий радіус:	з 6-годинним бойовим патрулюванням 1612 км
Практична стеля:	11 844 м
Довжина:	46,61 м
Висота:	12,73 м
Розмах крила:	44,42 м
Площа крила:	283,35 м²
Порожній:	78 000 кг
Споряджений:	147 420 кг
Максимальна злітна:	160 822 кг
Двигуни:	4 × ТРД Pratt and Whitney TF33-PW-100A (на експортних — CFM56-2A-2)
Тяга (потужність):	4 × 93,41 кН
E-3 Sentry у Вікісховищі

E-3 Sentry (укр. «Се́нтрі») — американський військовий стратегічний літак дальнього радіолокаційного виявлення. Розроблений компанією Boeing на базі пасажирського літака Boeing-707-320B. Перший політ здійснив 31 жовтня 1975 року. На озброєнні ПС США, Великої Британії, Франції і Саудівської Аравії. До кінця серійного виробництва в 1992 році збудовано 68 літаків різних модифікацій.

Цей літак став останнім представником сімейства Boeing 707 після 34 років безперервного виробництва. Бойові можливості літака постійно підтримувалися та вдосконалювалися завдяки численним модернізаціям. У 1996 році підрозділ Defense & Electronic Systems компанії Westinghouse Electric був придбаний корпорацією Northrop, після чого був перейменований на Northrop Grumman Mission Systems, яка й досі відповідає за підтримку радара E-3.

У квітні 2022 року Повітряні сили США оголосили, що на заміну E-3 Sentry прийде літак Boeing E-7 Wedgetail, початок заміни запланований на 2027 рік.

Історія розробки і виробництва

Наприкінці 1960-х років у США була прийнята концепція національної оборони, згідно з якою виявлення бомбардувальників противника мало здійснюватися на дальніх підступах загоризонтними РЛС похило-поворотного сканування простору. При наближенні бомбардувальників для точнішого визначення координат цілей і оперативного наведення винищувачів мали використовуватися літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW — Airborne Early Warning). Пізніше вимоги військових були розширені: літаки отримали функцію виявлення й наведення (AEW&C/AWACS).

На початку 1970-х років дослідження, що проводили фахівці НАТО, також засвідчили, що покращення тактико-технічних характеристик сучасної військової авіації робить неефективним використання стаціонарних РЛС пунктів управління і радіолокаційних постів об'єднаної системи ППО НАТО в Європі по низьколетячих цілях, особливо в районах з гірським рельєфом, що має істотний вплив на своєчасність оповіщення про повітряного противника органів і пунктів управління, а також активних сил ППО, приведення їх у готовність до перехоплення або обстрілу цілей. Крім того, командування НАТО вважало, що в перспективі характер бойових дій передбачатиме зростання складності повітряної обстановки, її високу динамічність і інтенсивне застосування засобів радіоелектронної боротьби — усе це висувало підвищені вимоги до стійкості управління авіацією. Дослідження показали, що система повітряного попередження, спрямована на виявлення малорозмірних високошвидкісних повітряних суден-порушників на великій дальності, а також за необхідності — надводних морських цілей (кораблів і катерів), значно підвищить обороноздатність Альянсу.

Перший прототип літака системи AWACS, створений компанією Boeing на базі планера вантажного літака Боїнг-707-320B, отримав позначення EC-137D. Він здійснив перший політ 5 лютого 1972 року. Усього побудовано дві дослідні машини. У серію пішли літаки під кодом E-3A, яких було замовлено 34 одиниці.

Перші 24 літаки були поставлені в базовій комплектації. Десять останніх — у модернізованому, стандартному, для ВПС США і НАТО варіанті з удосконаленою РЛС AN/APY-2. Базові американські E-3А були допрацовані у E-3В шляхом установки перешкодостійкої системи зв'язку HAVE QUICK, підвищення завадостійкості всього бортового радіоелектронного обладнання і авіоніки, а також установлення ще п'яти робочих місць для операторів. Перший E-3В ВПС США отримали 18 липня 1984 року. Надалі літаки неодноразово модернізувалися, зокрема й ті, що перебувають в експлуатації.

Третя фаза модернізації, що проводилася в 1990-х роках (проєкт Block30/35), включала модернізацію обладнання й дооснащення системами, які дозволяли здійснювати як радіотехнічну розвідку (станція РТР AN/AYR-1) у пасивному режимі, так і інтеграцію цієї станції в комплекс наведення й управління з метою класифікації цілей за характером сигналів їхніх джерел високочастотного випромінювання. За проєктом Snappy в 1991 році низку систем встановлено на семи E-3В спеціально до операції «Буря в пустелі», пізніше аналогічним чином допрацьовано ще вісім літаків. Літаки Е-3 ВПС США, що пройшли модернізацію планера за стандартом Block40/45, позначаються E-3G.

У грудні 1978 року, Комітет оборонного планування підписав меморандум про взаєморозуміння щодо закупки і спільної експлуатації НАТО 18 літаків E-3A/D системи АВАКС, призначених для використання як власної повітряної системи дальнього радіолокаційного виявлення Північноатлантичного альянсу. Літаки E-3A АВАКС НАТО відрізняються від американських E-3B/C незначними змінами в електронному обладнанні, а також мають підкрильні вузли підвіски зброї на які можуть також навішуватися контейнери з обладнанням для радіоелектронної боротьби. Десять літаків стандарту НАТО також отримали системи Have Quick, на них підвищили обчислювальні потужності і ефективність бортового радіоелектронного обладнання.

Для Королівських повітряних сил Великої Британії виготовлялася модель E-3D з двигунами CFM56-2A-2, яка з 1990 року отримала позначення Sentry AEW.Mk.I. Всього було випущено сім Е-3AEW.1. Літаки цієї модифікації мають універсальну систему дозаправки в повітрі, яка працює як з телескопічною штангою американських танкерів, так і з європейською системою «шланг-конус». Також, ця машина дооснащена станціями короткохвильової тропосферного зв'язку та станціями радіотехнічної розвідки. Літаки E-3D з дещо зміненим складом обладнання у варіанті E-3F використовуються ВПС Франції (чотири одиниці).

Бортове радіоелектронне обладнання та особливості конструкції

Обтічник багатофункціональної РЛС кругового огляду AN/APY-1

Операційний пост (консоль керування) E-3A АВАКС НАТО

Основу комплексу АВАКС становить потужна багатофункціональна РЛС кругового огляду AN/APY-1 (AN/APY-2). Саме її антена є основною розрізнювальною ознакою літаків E-3. Це великий тарілкоподібний обертовий обтічник 9,1 м у діаметрі і 1,8 м завтовшки, що підтримується двома пілонами з великою хордою на висоті 4,2 м над фюзеляжем у хвостовій його частині. Обтічник нахилений униз на 6° для поліпшення обтічності. Нахил антени від горизонту компенсується в електронний спосіб. Антена має гідравлічний привод і робить коло за 10 секунд, забезпечуючи при цьому зону радіолокаційного огляду 360°. Радар здатен виявляти не лише повітряні об'єкти, а й морські судна. Літаки типу бомбардувальника виявляються з відстані 520 км, низьколетячі малорозмірні цілі можуть бути виявлені на дальності до 400 км, цілі над горизонтом — до 650 км від літака. Крім своєї основної функції обтічник антени також слугує для відведення надлишкового тепла від апаратури літака. Підсистема обробки даних з бортового комп'ютера 4PiCC-1, розробленого компанією IBM, забезпечує стійкий супровід одночасно до 100 цілей. Оператори РЛС можуть проводити впізнання літаків противника і стеження за ними на низьких висотах незалежно від характеру рельєфу місцевості й видавати інформацію цілевказівки своїм літакам, що перебувають у тому самому районі. У літаках E-3A АВАКС НАТО застосовуються також бортові РЛС нижнього огляду з фазованою решіткою, що дозволяє виявляти й супроводжувати цілі, виявлення яких звичайно утруднене у зв'язку з постійними наземними перешкодами.

Спочатку розроблені як гнучка, перешкодостійка, мобільна оглядова радіолокаційна станція, літаки Е-3А постійно вдосконалювалися відповідно до завданть, що визначалися змінами геополітичної ситуації і характером місій. Внаслідок послідовних програм модернізації, Е-3А, зберігаючи функції дальнього радіолокаційного виявлення, тепер являють собою також командний, зв'язковий і координаційний центр. Літаки модифікації E-3B мають удосконалену РЛС AN/APY-2 з бортовим комп'ютером 4PiCC-2, нові системи кодованого цифрового зв'язку. Літак може працювати з надводними і малорухливими повітряними цілями. За програмою модернізації RSIP РЛС була доопрацьована з метою ефективного виявлення маловисотних крилатих ракет. Заявлялося, що після модернізації приймальної частини локатора він зможе виявляти об'єкти з ЕПР (ефективною площею розсіювання сигналу) 1 м² на дальності до 425 км.

На літаку встановлено чотири турбовентиляторні двигуни TF33-P-100/100A. Двигуни мають по два електрогенератори з сумарною потужністю близько 1000 кВт для живлення бортової апаратури. Експортні модифікації літаків оснащувалися двигунами CFM International CFM56.

Експлуатація

У ПС США експлуатується 31 літак E-3C. 27 машин приписані до авіабази Тінкер в Оклагома-Сіті. Чотири літаки ПС США в зоні Тихого океану в Анкориджі на Алясці (військова база Ельмендорф-Річардсон) і в Кадені, префектура Окінава в Японії (авіабаза Кадена). Один літак перебував у дослідній експлуатації фірми «Боїнг», але влітку 2012 був відправлений на утилізацію.

Багатонаціональний компонент NATO AWACS — 17 літаків E-3А з місцем базування на оперативній авіабазі Гайленкірхен (Гайленкірхен, Німеччина) і реєстрацією в Люксембурзі (хоча ця країна не має національних ПС). Британський компонент NATO AWACS E-3D — окрема авіаескадрилья, сім Е-3AEW.1 на авіабазі Воддінґтон (Лінкольн, Велика Британія). У ПКС Франції чотири E-3F. П'ять E-3А «стандартний» (відмінний від початкового «базового») від 1986 року були поставлені Саудівській Аравії. Вони входять у склад 18-ї ескадрильї, яка спочатку дислоковалася на авіабазі Принц Султан (Ель-Хардж), в 1997 році була перебазована в Ер-Ріяд.

E-3F ПКС Франції в супроводі четвірки Mirage 2000-5 (демонстраційний політ)

За час експлуатації розширювався спектр завдань E-3 Sentry від дальнього радіолокаційного виявлення (AEW — Airborne Early Warning), поступово, в ході численних модернізацій, до C3I (Command, Control, Communications, Intelligence), притаманних повітряним командним пунктам. Була також забезпечена оперативна сумісність літаків Е-3 з системами управління 412L (об'єднані ПС), NATINADS («Нейдж»). У 1979 році літаки Е-3 і винищувачі були обладнані апаратурою об'єднаної тактичної системи розподілу даних JTIDS, що дозволило передавати символьну інформацію про обстановку на борт одночасно декількох десятків літаків у радіусі до 600 км. Сьогодні E-3 Sentry вирішують завдання управління, зв'язку і радіотехнічної розвідки у визначених районах і здатні контролювати повітряну обстановку, відстежувати літаки і ракети противника, здійснювати наведення своєї авіації. Від часу прийняття на озброєння Е-3 в повній мірі продемонстрували свої можливості, ставши одним з найважливіших компонентів ППО США і НАТО.

Під час війни в Перській затоці в 1991 році E-3 Sentry виконували завдання управління дозаправленням літаків у повітрі, радіолокаційне супроводження стратегічних бомбардувальників B-52, виведення груп стратегічної, тактичної і палубної авіації в райони здійснення ударів по наземних цілях, управління безпосередньою авіаційною підтримкою сухопутних військ, виявлення іракських вертольотів, охоронне стеження за літаками-розвідниками Е-8А, U-2R, RC-135 на патрулюванні.

Після теракту 11 вересня 2001 року повітряний компонент АВАКС НАТО приєднався до своїх колег зі США для спільної протиповітряної оборони в рамках операції «Ігл Есіст». Перший політ літаків НАТО з метою захисту повітряного простору США здійснено 15 жовтня. У квітні 2002 року США оголосили про покращення стану внутрішньої безпеки, тому потреба в літаках НАТО E-3A минула, 16 травня 2002 операція «Ігл Есіст» завершилася. Загалом проведено 44 місії.

У 2011 році літаки E-3 АВАКС НАТО і КПС Великої Британії брали участь у міжнародній військовій операції в Лівії. 27 січня 2015 року британські E-3AEW.1 були задіяні в операції міжнародної коаліції під проводом США проти Ісламської держави на території Іраку й Сирії з аеродромів на Кіпрі.

Операція «Epic Fury»

29 березня 2026 року іранські сили внаслідок комбінованого ракетно-дронового удару знищили американський літак ДРЛВ E-3G Sentry (серійний номер 81-0005) на авіабазі Принц Султан у Саудівській Аравії.

Літак належав 552-му авіакрилу управління Повітряних сил США (базується на авіабазі Тінкер, Оклахома). Внаслідок удару були значно пошкоджені антена, фюзеляж та внутрішнє обладнання літака, що, ймовірно, робить його неремонтопридатним. Також повідомлялося про поранення понад 10 американських військовослужбовців (двоє — у важкому стані).

Авіаційні події

Аварія E-3A LX-N90457 АВАКС НАТО 14 липня 1996. АБ Превеза

За час експлуатації втрачено три літаки.

22 вересня 1995 року E-3С № 77-0354 ПС США впав відразу після зльоту на авіабазі Ельмендорф-Річардсон. Причиною катастрофи стала відмова двох двигунів унаслідок зіткнення з птахами. Усі 24 члени екіпажу загинули.

14 липня 1996 року відбувся інцидент з E-3A № 79-0457 АВАКС НАТО на авіабазі Превеза (Превеза, Греція). Унаслідок перерваного зльоту літак викотився за межі аеродрому в море і розламався надвоє, екіпаж із 16 осіб залишився живий.

28 серпня 2009 року в E-3C № 83-0008 ПС США при посадці на авіабазі Нелліс в окрузі Кларк, штат Невада, підломилася передня стійка шасі.

Див. також

• Northrop Grumman E-2 Hawkeye
• Boeing E-4 Nightwatch
• Boeing E-6 Mercury
• Boeing RC-135
• Northrop Grumman E-10 MC2A

Посилання

• Davies, Ed. AWACS Origins: Brassboard – Quest for the E-3 Radar. Air Enthusiast. № 119, September/October 2005. Stamford, Lincs, UK: Key Publishing. с. 2—6. ISSN 0143-5450. (англ.)
• В. Родин, С. Неведомский. Самолётная система «Авакс» // Зарубежное военное обозрение. — 1975. — № 6. — С. 58-62. (рос.)
• В. Афинов. Модернизация системы АВАКС // Зарубежное военное обозрение. — 1995. — № 7. — С. 36–43. (рос.)